Антон Кохановський народився 17 листопада 1817 року у Тернополі, в польській родині. Його батько був дрібним урядовцем. У пошуках кращого становища сім’я перебралася 1823 року до Чернівців. Тут юний Антоні навчався у гімназії, відтак у «філософічному закладі», який існував при ній і закінчення якого давало право вступу до вузу. Після завершення правничих студій у Львівському університеті він деякий час працював службовцем у Станіславові.
1850 року А. Кохановський переїздить до Чернівців, де стає адвокатом. Близько 24 років свого життя віддав він адвокатурі, завоювавши великий авторитет серед населення і колег, які обрали його 1868 року головою Буковинської палати адвокатів. Певною мірою саме адвокатська практика принесла А. Кохановському чималі статки. Це дозволило йому придбати помістя у Ставчанах (нині Кіцманського р-ну).
У 1864 року Чернівці одержали право автономного самоврядування, у зв’язку з чим відбулися вибори депутатів до першої міської ради. Серед них був й А. Кохановський, який відтак упродовж 42 років представляв інтереси чернівецьких виборців у міській раді.
Вже на початку депутатської діяльності А. Кохановський виявив непересічні організаторські та політичні здібності, особливо ж уміння спрямовувати роботу депутатів у конструктивне русло, примиряти різні фракції та групи в раді шляхом розумних компромісів на користь саме міста, а не якогось окремого політичного угрупування. Не дивно, що після відмови бургомістра Я. фон Петровича балотуватися вдруге в 1866 році на цю посаду одностайно вперше обирається А. Кохановський. (Згідно з тодішнім австрійським законодавством про міське самоврядування, бургомістр, віце-бургомістр і четверо міських радників обиралися депутатами міської ради). Потім переобирають його ще на чотири терміни (без перерви) до 1874 року. А з 1887 до 1905 року А. Кохановський був обраний на цю посаду ще п’ять разів.
Окрім того, А. Кохановський обирається депутатом Буковинського ландтагу (сейму) і заступником крайового старости (голови ландтагу). Очолює виконавчий комітет вищого органу крайового самоврядування Буковини. У 1871 році його було обрано послом (депутатом) Державної Ради Австрії (парламенту), а навесні 1874-го депутати ландтагу обрали Кохановського крайовим старостою. Він склав із себе обов'язки бургомістра, проте залишився депутатом міської ради.
Антон Кохановський на крайовому та державному рівнях послідовно відстоював інтереси Чернівців й активно лобіював проект заснування Чернівецького університету. З його ініціативи в 1874 – 1875 рр. було споруджено Буковинський ландтаг (нині – Міський палац школярів і юнацтва), відкриття якого відбулося 4 жовтня 1875 р. у формі урочистого прийому з нагоди заснування університету.
Антон Кохановський працював на посаді крайового старости до 1884 р. Йому йшов 70-й рік, коли помер бургомістр В. фон Клімеш. Депутати міської ради навесні 1887 р. знову обрали його бургомістром Чернівців.
Розуміючи, що місто не може розвиватися без водогону, каналізації, електромережі й громадського електротранспорту, Кохановський шляхом конкурсу організував будівництво водогінної системи й каналізації, які було здано в експлуатацію 2 листопада 1895 р. Як наслідок – значно поліпшився санітарний стан будинків і вулиць. Одночасно будувалася електростанція і проводилася електрифікація. 5 лютого 1896 р. на центральних вулицях уперше засяяло електричне світло, а 3 березня вже й у ратуші «була саля нарад вперше електрична освітлена. З тої нагоди зробили радники овацію своєму Бурмистрови». 18 липня 1897 р. у місті розпочався трамвайний рух. А. Кохановський був президентом Чернівецького товариства електростанції і трамваю, адже ці підприємства, збудовані на комунальні кошти, перебували в комунальній власності.
Згодом міська рада на чолі з А. Кохановським ухвалила покрити вулиці бруківкою, на що було виділено значні кошти. Вінцем діяльності бургомістра стало спорудження нового театру. Провідні банки надали місту, яке динамічно розвивалося, солідні кредити, що дозволило у рекордні строки – за 15 місяців – збудувати театр, який за архітектурою та інтер'єрами належить до найкращих театральних споруд Європи.
За посадою Антон Кохановський упродовж багатьох років очолював Міську раду шкільництва, Місцеву санітарну раду, Раду у справах нужденних і Фонд нужденних. Він був членом правлінь фінансово-промислових установ, створених за участю міської ради, зокрема Буковинської ощадної каси. За його сприяння у 1900—1901 рр., було збудовано прекрасне приміщення дирекції цієї першої (за часом створення) у Чернівцях і на Буковині банківської установи (нині — Художній музей). Бургомістр був також віце-президентом акційного Товариства місцевих залізниць Буковини.
А.Кохановський докладав значних зусиль для розвитку шкільництва. Зокрема допомогу у налагодженні навчaльного процесу в Другій державній гімназії з німецькою та українською мовою навчання надавали національні товариства і фонд її підтримки, засновниками якого були перший директор гімназії Вінцент Фавстман, бургомістр Антон Кохановський, посол до Віденського парламенту Микола Василько та інші відомі громадяни міста – адвокати, купці, банкіри, землевласники, лікарі, різні товариства, як, наприклад, жіноче товариство цісареви Єлізавети, єврейське товариство «Сіон» та ін. В гімназії були добре укомплектовані книгами і підручниками дві бібліотеки: українська і німецька.
Ще на початку 60-х років XIX ст., коли було дозволено створювати громадські організації, Кохановський став членом-засновником, а згодом і головою Товариства плекання музичного мистецтва на Буковині, або Музичного товариства, завдяки старанням якого у Чернівцях було збудовано концертний зал (нині – філармонія). Він належав до ініціаторів створення і був головою Товариства прикрашення Чернівців, яке ставило за головну мету озеленення міста. А. Кохановський і члени товариства досягали цієї мети, головним чином, за членські внески – власні кошти. Вони заклали теперішній парк ім. Ю. Федьковича, скверик на розі вулиць Головної і Шкільної тощо. А. Кохановський був членом-засновником і заступником голови Буковинського промислового музею – своєрідної виставки досягнень Буковини, починаючи від народних промислів і закінчуючи виробами місцевих промислових підприємств. Він активно сприяв будівництву приміщення цього музею (нині – відділення Укрсоцбанку).
Навесні 1905-го, на 88-му році життя, Антон Кохановський звернувся до міської ради з проханням увільнити його від обов'язків бургомістра, які він виконував упродовж 26-ти років. Поціновуючи заслужену людину, депутати одноголосно ухвалили надати А. Кохановському звання почесного президента (українці казали – посадника) Чернівців. Подякувавши колегам, він сказав, що має вже багато нагород і титулів, але цей вважає найвищою відзнакою своєї довголітньої праці. Незважаючи на похилий вік, він продовжував виконувати обов'язки депутата міської ради.
Згідно з адресними книгами, які видавалися з 1895 р., останні 11 років життя Антон Кохановський проживав у будинку на Центральній площі, 5. Про це свідчить меморіальна дошка на фасаді будинку, яка була виготовлена за пропозицією Обласного Товариства польської культури ім. Адама Міцкевича.
Антон Кохановський був дійсно особистістю з великої літери. Завдяки надзвичайній працездатності і працелюбності досяг високих посад, нагород, титулів і чималих статків. Та він залишався скромною і виваженою людиною, яка вбачала сенс життя не у власному збагаченні, а в діяльності, спрямованій на досягнення конкретних і вагомих для суспільства результатів. Будучи глибоко віруючим, Кохановський відзначався толерантністю і співчутливим ставленням до людей інших конфесій, не шкодував коштів на допомогу нужденним. Під час голоду й епідемії 1865—1866 рр., коли лише в Чернівцях померло 2276 осіб, він наказав виловити всю рибу зі ставків, що були в маєтку, привезти до міста і роздати людям. Як голова Фонду для нужденних жертвував значні суми, які призначалися для лікування важко хворих чернівчан. Він подарував міській раді великий годинник чеського виробництва, що світився уночі. Встановлений на фронтоні ратуші, він і досі слугує чернівчанам.
Відзнаки та нагороди
Антон Кохановський отримав від імператора Франца-Йосифа І шляхетство (1873 р.) і титул барона (1898 р.), був нагороджений цісарем орденами Залізної Корони 3-го ступеня (1872 р.) Франца Йосифа (1875 р.), Залізної Корони 2-го ступеня (1884 р.), російським урядом – за допомогу при гасінні пожежі у м. Новоселиці – орденом Св. Анни 2-го ступеня (1888 р.), папським орденом Св. Георгія із зіркою та званням Командора ордену (1898 р.), на його честь назвали одну з центральних вулиць міста. Проте найбільшою відзнакою було звання почесного президента Чернівців та почесного громадянина міста (1889 р.). Крім того Антон Кохановський був почесним членом різноманітних товариств.
Помер «батько міста» у ніч на 10 вересня 1906.
А.Кохановський у свої діяльності керувався гаслом: Чернівці, Буковина і я для них, але не навпаки – я, а місто і Буковина для мене.
Костянтин Томащук – юрист, педагог, громадський і політичний діяч, перший ректор Чернівецького університету .
Народився 13 березня 1840 р. у Чернівцях в українсько-румунській родині: батько - український православний священик, мати - румунка. Після закінчення Чернівецької німецькомовної гімназії у 1857 р. вступив на юридичний факультет Львівського університету. Після закінчення університету працював у Львівській фінансовій прокуратурі. У серпні 1864 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора права. Продовжив професійну діяльність у Германштадті (нині м. Сібіу, Румунія), де успішно пройшов випробовування на звання адвоката. У 1868 р. повернувся до Львова, за два роки – до Чернівців. У 1870 р. Міністерство юстиції Австрії призначило К.Томащука радником крайового суду в Чернівцях, згодом – членом крайової комісії з викупу і врегулювання підданських відносин.
З 1871 р. активно включився у політичну діяльність, приєднавшись до платформи австрійської ліберальної партії. Виступав проти ультранаціоналізму і расизму. Впродовж 1871-1889 рр. обирався депутатом нижньої палати австрійського парламенту і депутатом ландтагу – крайового сейму Буковини, де представляв Буковинський православний фонд. Зазначеними мандатами К.Томащук володів практично до останніх днів життя. У 1872 був обраний до Чернівецької міської ради. Досконало володів німецькою мовою і маючи неабиякі схильності до ораторського мистецтва виголошував промови вишуканою німецькою мовою. Завдяки ораторській майстерності К.Томащука, депутатська палата неодноразово призначала його референтом винесених на розгляд законопроектів. «Кращого оратора, аніж Костянтин Томащук, в Австрії немає», – писали тогочасні газети.
У березні 1872, виступаючи на сесії парламенту, вніс пропозицію – заснувати у Чернівцях університет. У своїх виступах він зазначав, що університет не лише повинен стати світочем німецької науки і культури для всієї Східної Європи: цим Австрія продемонструє своє високе цивілізаційне покликання і гідно відзначить 100-річний ювілей приєднання до неї Буковини, а й має слугувати подоланню значного розриву у рівні освіти населення Буковини і західних провінцій, тим самим сприяти консолідації різнонаціонального населення краю з громадянами усієї Австрії. Необхідність та важливість відкриття університету в Чернівцях він пояснював полонізацією Львівського університету, що унеможливлювало навчання у ньому випускників Чернівецької німецькомовної гімназії; віддаленістю німецькомовних університетів у Відні, Граці, Інсбруку, що збільшувало витрати для навчання там малоімущих студентів з Буковини. Його переконливі аргументи стали передумовою голосування більшості депутатів парламенту за заснування університету в Чернівцях, хоча на це претендували ще шість міст.
Урочисте відкриття вищого навчального закладу у Чернівцях з офіційною назвою «Цісарсько-королівський імені Франца-Йосифа університет» відбулося 4 жовтня 1875 – у день сторіччя приєднання Буковини до Австрії. К. Томащук став першим його ректором у 1875-1876 н.р. Як керівник, відзначався толерантністю й демократизмом. Завдяки його організаторським здібностям був сформований якісний професорсько-викладацький склад університету, який залишався стабільним впродовж десяти років. Серед багатонаціонального студентства, яке опановувало основи європейської науки, більшість складали вихідці з Буковини. І хоча викладовою мовою значилась німецька, проте в університеті було передбачено кафедри української та румунської мови й літератури.
До кінця життя К.Томащук продовжував педагогічну діяльність як штатний професор австрійського цивільного процесу, торгового та вексельного права й філософії права. Крім цього, він очолював державну екзаменаційну комісію з історії права. Рівень знань науковця підкреслювала його бібліотека, яка складалася із колекції видань із цивільного процесу, торгового та вексельного права, економіки, філософії, історії, а також цінних офіційних матеріалів і нараховувала 2249 томів, 81 підшивку й 51 таблицю. Зібрання книг Костянтина Томащука у 1890 р. передано до бібліотеки університету.
Висока людська гідність, освіченість і культура створили йому неабиякий авторитет у наукових та політичних колах Австро-Угорської імперії. Так, у день відкриття університету в Чернівцях, Страсбурзький вільний німецький університет відзначив К. Томащука спеціальним дипломом. Він був почесним членом Франкфуртського Університету (Німеччина), «Німецько-австрійського наукового об’єднання Віденської вищої школи», «Товариства румунської культури та літератури Буковини». Почесним громадянин міста Чернівці і м. Радівці (Румунія).
Помер 19 грудня 1889 р. у Відні, куди відправився для лікування від важкої хвороби. Похований на Центральному кладовищі у Відні. На його могилі друзі-однодумці встановили пам’ятник, який впродовж десятиліть підтримувався у належній формі. Після 1945 р. могила К.Томащука була занедбана і забута. Лише у грудні 1969, з нагоди вшанування 75-річниці від дня його смерті, та у 1975 – з нагоди 100-річчя заснування університету в Чернівцях, за сприяння небайдужих буковинців могила К.Томащука була відновлена та прикрашена. На пам’ятнику з бронзовим барельєфом, який презентує одухотворені риси обличчя К.Томащука, австрійський і буковинський прапори, золотими літерами написано: «Великому оратору і патріоту!».
У Відні на вул. Пелікангассе,10, де провів останні дні свого життя Костянтин Томащук встановлена меморіальна дошка із барельєфом відомого науковця і громадського діяча та написом " dr. Constantin Tomaszczuk 1840-1889 Geistiger Vater und Erster Rector der Universitat Czernowitz " ("Духовний батько. Перший ректор Чернівецького університету")
У 1897 р. у міському парку в Чернівцях вдячні студенти, професори і пересічні городяни на зібрані пожертви встановили у міському саду (нині – Центральний парк культури і відпочинку імені Т.Г. Шевченка) пам'ятник Костянтину Томащуку у вигляді бронзового погруддя. Роботу виконав віденський скульптор Антон Бренек. На жаль, майже через півстоліття у 1944 р. пам'ятник був знесений.
Усвідомлюючи вагому роль Костянтина Томащука у заснуванні Чернівецького університету у рамках відзначення ювілейних дат професорсько-викладацький склад і студентство університету виступили із пропозицією щодо відновлення пам'ятника Костянтину Томащуку на місці його первісного встановлення. Ініціативу університету підтримала громадськість міста і депутати Чернівецької міської ради, які усвідомлюють, що утворення університету в Чернівцях перетворило його на те європейське місто, яким воно постає перед нами сьогодні.
Роль Костянтина Томащука у громадському і політичному житті Буковини важко переоцінити, зокрема його внесок у заснування університету у Чернівцях (нині – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича), який сьогодні, продовжуючи й збагачуючи славетні традиції минулого, робить значний внесок у розбудову держави Україна, зміцнюючи інтелектуальний потенціал нації, та займає достойне місце серед класичних університетів Європи.
Література: Norst A. Alma Mater Franzisko Josephina. – Czernowitz, 1900; Масан О. Пам’ять про пам’ятник: [Про почесного громадянина м. Чернівців Костянтина Томащука]. – Чернівці. – 1997. – 14 листоп.
Перший митрополит