24 лютого 2026 року минає чергова річниця від початку повномасштабного вторгнення, яке назавжди змінило хід історії України. Цей день став точкою відліку нового етапу — важкого, болючого, але сповненого гідності та незламності.

Ранок 24 лютого 2022 року увірвався в життя мільйонів вибухами та сиренами. Те, що ще вчора здавалося неможливим, стало реальністю. Країна прокинулася в іншому світі — світі повітряних тривог, тривожних новин і рішень, які потрібно було ухвалювати негайно. Не було часу на страх чи розгубленість. Була лише необхідність діяти.

Цей день розділив життя на “до” і “після”. Хтось узяв до рук зброю, хтось сів за кермо волонтерського авто, хтось відкрив двері свого дому для тих, хто рятувався від війни. У кожного була своя роль, але спільна мета — вистояти. Українці довели: сила нації — у єдності, взаємній підтримці та вірі одне в одного.

За ці роки країна пройшла через біль утрат і випробування, які неможливо було уявити. Але разом із тим світ побачив приклад мужності та стійкості. Те, що мало стати швидким зламом, перетворилося на тривалий спротив. Український дух виявився сильнішим за страх.

У Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича регулярно проводяться благодійні заходи: ярмарки, концерти, збори та інші ініціативи, спрямовані на підтримку українських військових та допомогу постраждалим від війни. Студенти та викладачі об’єднують зусилля, долучаються до збору коштів, продуктів, медикаментів і необхідного спорядження, демонструючи приклад солідарності та патріотизму.

Сьогодні ми згадуємо тих, хто віддав життя за свободу, дякуємо тим, хто продовжує захищати державу, і підтримуємо тих, хто щодня працює заради її майбутнього. Пам’ять про перший день повномасштабної війни — це не лише про біль, а й про усвідомлення власної сили.

24 лютого — це дата скорботи й водночас символ незламності. Це нагадування про те, що боротьба триває, а перемога народжується щодня — у витримці, у праці, у взаємній підтримці.

Ми вистояли тоді. Вистоюємо зараз. І обов’язково переможемо.