29 серпня - це не просто ще одна дата у календарі. Це день, який болить. День, що нагадує нам про найвищу ціну свободи. У цей день ми згадуємо всіх, хто віддав своє життя, аби ми могли жити під мирним небом і називати свою землю українською.

29 серпня стало Днем пам’яті невипадково. Саме цього дня у 2014 році відбулася одна з найтрагічніших сторінок новітньої історії – вихід українських військових з Іловайська. Тоді сотні бійців загинули, багато зникли безвісти чи потрапили в полон. Цей день став символом незламності та водночас величезної втрати. Але сьогодні ми згадуємо не лише тих, хто загинув під Іловайськом, а всіх захисників України – від початку війни і до сьогодні.

Ми думаємо про них не як про «героїв з підручників», а як про живих людей. Вони мали свої мрії, вони сміялися з друзями, обіймали рідних, планували майбутнє. І кожен із них зробив свій вибір — бути там, де найважче. Їхня мужність і любов до України стали щитом для нас усіх.

Цей день — про пам’ять. Про те, що ми не маємо права звикати до втрат і сприймати їх як статистику. За кожним ім’ям — цілий світ, за кожною загибеллю — нездійснене життя, невимовний біль родини і велика жертва заради країни.

Ми схиляємо голови перед пам’яттю кожного й кожної, хто віддав життя за Україну. Їхній подвиг — у наших серцях назавжди. Ми вдячні тим, хто сьогодні продовжує боронити нашу землю, і обіцяємо: ми пам’ятатимемо всіх, хто загинув. Бо пам'ять — це теж боротьба.

Вічна пам’ять полеглим. Сила і шана живим. Україна вистоїть, бо за нею — правда і тисячі сердець, що вже б’ються у вічності.